СЯЙВО ЩАСТЯ І ДОЛІ
Багато віків свято Івана Купала живе, як символ життєдайного і славного джерела, живить і облагороджує живу душу голосом пісні, краси і добра людини . Його чарівність і духовна сила настільки всеохоплююча, що на беріг річок збираються люди різного віку – чоловіки і жінки, дорослі і діти. Виграє земля промінням, виспівує дзвінкоголосе птаство, наповнюється розкішним плодом, хлюпочеться дрібними хвилями до берега, наповнюється зрілістю усе довкіл. Тільки сонце промінням заграє і сповіщає про день купальський, у достигаючій красі садків збираються дівчата на свою розвагу – вінкоплетіння з різнобарвних волошок, косариків, барвінку, льону та ягідок вишень. Вінок – символ дівочої честі, вроди, сонячної долі, найясніша окраса. Його треба не просто виплести, а всю себе в нього втілити, виразити свої потаємні бажання, бо у кожної дівчини він свій і плететься він на щастя , на долю. Дівчата у віночках – символі краси й буяння природи, водять таночки, співають купальських пісень. Сонце в заграві , літо в зеніті, його тепло всю землю огортає. За те, що все зросло, плодом наповнилося, люди шану йому віддають. У цей день потрібно скупатися, облити когось водою, щоб сили додалося . Обливання водою символізує силу води і запросини дощу, якого у цей спекотливий час чекають і земля, і рослини, і все навкруги.
Закінчується свято красивим і чарівним звичаєм - пусканням віночка на воду, свою долю відгадують. Далі гуртами збираються хлопці і дівчата, аби відчути смак купальської вечері – неперевершений то смак: їсти просто неба, на землі, при священному вогні, який підтримують до ранку, щоб світло не згасло.
Свято живе в сонячному теплі, в чарівності ночі, в духовній чистоті, в красі віночка, в обрядових піснях, у вогні душі - не дають йому люди стати минувшиною!
