КЛИМЕНКО ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
Захисник народився 1 березня 1978 року в селі Нижча Дубечня Вишгородського району Київської області. Коли хлопчику було два роки, разом із мамою Клименко Галиною Герасимівною переїхав до села Северини Старокостянтинівського району на Хмельниччині. Мама виховувала його сама, працювала в колгоспі, докладаючи всіх зусиль, аби її син виріс гідною людиною.
Свій шлях у навчанні Володимир розпочав у Северинській загально освітній школі І ступеня (1985 – 1989), далі продовжив у Вишнопільській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів (1989 – 1994). Хоч навчався посередньо, мав допитливість до всього. Особливу цікавість проявляв до техніки – захоплювався тракторами, машинами, мріяв пов’язати з ними своє життя.
Його любили в класі – за доброту, дружелюбність і готовність допомогти кожному. Саме тому у 1995 році Володимир вступив до НПТАЛ «Новоселицького професійно – технічного училища», де здобув фах тракториста – машиніста сільськогосподарського виробництва. Посвідчення тракториста отримав у Любарі Житомирської області.
Після училища працював на різних посадах – трактористом на фірмі «АТК», охоронцем, не боявся жодної роботи. Мріяв знайти свого батька, якого ніколи не знав. Зі слів сестри Люби, неодноразово їздив у рідне село Нижча Дубечня, шукав сліди – та безуспішно. Батько помер у 1991 році, не залишивши жодної згадки.
У 2014 році в житті Володимира трапилося щастя – він зустрів свою майбутню дружину, яка працювала медсестрою в його селі. Їхнє знайомство швидко переросло в глибокі стосунки. У 2015 році вони переїхали до села Кульчини Хмельницької області, придбали будинок, оселилися, почали життя з чистої сторінки.
Володимир влаштувався трактористом у фірму ТОВ «Агрокрай» у селі Кузьмин.
У 2016 році в родині народилася донька Лілія, а в 2019 – друга донечка Юля. Він був дбайливим татом, ніжним і турботливим чоловіком. Багато часу проводив з дітьми, вчив їх добру, чесності та любові до життя.
У 2023 році пішла з життя його мама – і Володимир осиротів. Цей біль він носив у серці мовчки, але завжди залишався міцною опорою для своїх дівчат.
15 червня 2024 року Володимира було мобілізовано за повісткою.
Дружина згадує: «Поки був на навчаннях – телефонував рідко. Але коли 14 серпня 2024 року їх зарахували до складу 182 окремого батальйону 122-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України, старався дзвонити хоч на кілька хвилин, коли мав змогу. Про себе казав мало. Більше питав про дім, господарство, як там дівчата… Він розумів, як важко без нього.»
21 серпня 2024 року Володимир вирушив на своє перше завдання поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області. 27 серпня з ним зник зв’язок його було оголошено зниклим безвісти. Дружина довгий час намагалася знайти свого Захисника, хоч щось дізнатися про нього, та ніякої інформації не було. Майже рік родина жила у надії. І тільки 8 червня 2025 року, коли було опубліковано списки загиблих тіл на обмін, у переліку був і Володимир Клименко. Збіг ДНК підтвердив найстрашніше. Молодий чоловік таки загинув від рук окупанта. Трапилось це 27 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Красногорівка на Донеччині.
7 липня 2025 року Красилівська громада гідно зустріла Героя, схиливши голови у жалобі. Поховали Володимира Клименка з військовими почестями у рідному селі Кульчини.
Його ім'я назавжди залишиться у серцях дружини та двох маленьких донечок.
Вічна слава та шана Володимиру Клименку!
